Когда цветёт сирень в саду,
Богаче с ней весною май.
Я ей замену не найду
Хоть всё пройти из края в край.
В соцветьях маленьких цветов
Единства нежная краса,
Где каждый из цветков готов
Собой дарить нам небеса.
Не отцветай, моя сирень,
И цвет, прошу, свой не роняй.
Благоухай, пока есть день
И ночь собою наполняй.
В душе узор из лепестков
Твоих бы выложить хотел.
Сирень, как первая любовь,
Что удержать ты не сумел.
Сирень не спутаешь ни с чем.
В её цветах любовь весны.
Их аромат дарован всем;
И среди них и я, и ты.
Сирень ломают. Больно ей,
Но виду нам не подаёт.
И лишь цветёт она сильней,
Так как для этого растёт.
Цветы увянут, опадут.
Как всем, приходит им пора.
И целый год сирень все ждут,
Когда вернёт им цвет она.
Сирень – как блик святой весны,
Что, верю, навсегда придёт.
Её увидеть мы должны.
Там без конца сирень цветёт.
Вячеслав Переверзев,
USA
Родился в Украине, на Донбассе, г. Горловка. Другой сайт: http://stihi.ru/avtor/slavyan68
Прочитано 8750 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
